Опис

Книга “Нотатник мобілізованого” Назар Розлуцький

«Яка книга про АТО є найкращою?» Це, мабуть, третя за рейтингом популярності ветеранська квестія. 
З усією датьско-подерев’янською чемністю Гамлета я завжди дуже ввічливо та делікатно відповідаю, що ці кляті питання задовбують. Бо з поміж майже трьох сотень героїчних нєтлєнок переважна більшість містить явні ознаки пострадянського літературного к@ц@пізму на кшталт «подвіх развєтчіка», або «вони майже сражалісь за родінку».
Але відтепер я маю ще один варіант відповіді - «Нотатник мобілізованого» Назара Розлуцького. 
Поза всяким сумнівом, це виключно суб’єктивна оцінка. 
Бо по-перше, цю книгу написав дійсно талановитий автор, а по-друге там є трохи про артилерію та про мене.
Здавалося, ще зовсім недавно ми разом їздили з ним на бойові, а вже «мобілізовані» - це подолана віха в історії нашого війська.
Зліплені на швидкоруч за принципом альони апіної «з того що було» і приблизно так само екіпіровані та майже не навчені, ці підрозділи змогли зупинити московську навалу. 
Звісно, лише ті з них, в яких почуття патріотизму брало гору над «вєчним зовом» аватарства. 
6 артилерійська батарея 55 артбригади в цьому сенсі була зразково-показовою. В неї зливали всіх тих, від кого відмовлялися не тільки інші полігони, але й нещодавно відновлені гауптвахти. Кількість бійців з судимістю просто вражала. Навіть головним сержантом батареї спочатку було призначено Пєтруху, який мав п’ять ходок та численні тату, серед яких кілька сіро-зелених крапельок на обличчі. Що вони значили, чи то глибоку вселенську скорботу, чи то кількість зарізаних однокамерників, ми фраєра вухасті, не знали та й не прагнули знати.
Один з розрахунків прибув з ШирЛана за власною ініціативою, оскаженівши там від повального безпробудного пияцтва. «Вийшли з Улянівського котла», - як це вони самі називали за позначенням найближчого населеного пункту, місцем дислокації найближчих численних нелегальних наливайок та гендлів. 
Аби мати повний склад розрахунку та гарантію бути направленими в зону проведення АТО, ці хлопці прихопили з собою для комплекту двох аватарів. Попередньо вмивши, поголивши та одягнувши їх у форму.
Останнім долучився до творення батареї майже перед самим виходом в АТО «галицький» розрахунок. Шістка стомлених дорогою та послаблених нарзаном хлопців, які на шикуванні майже відразу втратили свідомість.
Проте цього ніхто не помітив, бо в цей час крім звичного «розбору польотів» всі обговорювали вчорашній незвичний випадок – появу у таборі «плєчових» повій з оріхівського шосе. А ще крім цього галасом намагалися з’ясувати, хто вчора за вечір випив більше. Офіцери, чи мобілізовані. За всіма ознаками виходило, що перемогли офіцери за явною перевагою.
Хоча всі хлопці по кілька місяців провели на різних полігонах, жоден з розрахунків не був навчений навіть азам загальновійськового бою, вже не кажучи про артилерійські навички.
Я й сам потрапив до шостої артилерійської на правах добровольця-зальотчика. 
Доповнювало загальну картину те, що командира батареї під час формування та бойового злагодження батареї не було. Він виконував бойові завдання у тодішньому секторі «М». 
А старший офіцер батареї зліг на кілька тижнів на лікарняний з пневмонією. 
Без зайвої скромності, можу стверджувати, що більш менш наявний рівень боєздатності батареї – заслуга моя та Петровича, вже не молодого, проте дуже працьовитого та добросовісного чолов’яги.
Пам’ятаючи про наше безсилля та розгром під Іловайськом попередньої батареї, основну увагу я приділив нічним заняттям. І як згодом з’ясувалося, не дарма.
Крім безпосередньо військової підготовки на боєздатність батареї вплинула господарська та просвітницька активність багатьох хлопців-патриотів.
Серед яких відразу вирізнився високий дужчий галичанин в окулярах з козацькою чуприною. 
То і був майбутній автор «Нотатника» Назар Розлуцький. Завжди привітний, усміхнений та позитивний, навіть у самих гидких та кепських ситуаціях. 
Талановитий поет, науковий співробітник Музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери, зачинатель нашої польової бібліотеки та безлічі просвітницьких заходів у батареї. 
Важко визначити, чим саме, своєю приязністю, трудолюбством чи освіченістю притягував до себе Назар. Мабуть, усіма цими якостями.
Ми не були вояками. Ані за своїм фахом, ані за освітою.
Проте, ми змогли сформувати боєздатний підрозділ, який задав окупантам найбільшого вогневого ураження за період літа 2015р.
А ще це був захід «романтичного» періоду АТО, коли основну допомогу та мотивацію ми отримували від волонтерів.
Саме про це і є книга. 
«…Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово».
Genadiy Kharchenko